| Педагогічної майстерності вчителя |
| Сутність педагогічної майстерності вчителя зарубіжної літератури У процесі розвитку суспільства зростає роль кваліфікованих фахівців у будь-якій галузі виробництва, зокрема – і в освіті, оскільки, як зазначав М.П.Драгоманов, "планова перебудова освіти потребує майстра і не виконується сліпим інстинктом" [4, с.14]. Завдання вчителя – не лише навчити читати і писати, рахувати, тобто дати певні знання, його мета набагато вища – розвинути і сформувати особистість. Як це зробити найкраще? У Національній доктрині розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті наголошено, що суспільство без високого рівня освіти не має майбутнього. Актуальність проблеми полягає також у тому, що нова ситуація в суспільстві диктує нові завдання, насамперед культурно-освітні. Тому, вважаємо, не випадково головною метою Національної доктрини розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті визначено "забезпечення можливостей самовдосконалення особистості, формування інтелектуального потенціалу як найвищої цінності нації" [9, с.6], розвиток творчих здібностей дитини. На сучасному етапі розвитку суспільства визнано провідну роль науки та освіти як рушія прогресивних змін, загального розвитку людського соціуму. А.Д. Сахаров зазначав: "У XXI столітті роль у вирішенні глобальних проблем належить освіті" [13, с. 73]. Це ставить принципово нові вимоги до вчителя, оскільки він, як творча особистість, має бути готовим до роботи у творчому, інноваційному режимі; до оновлення процесу навчання. Б.С.Гершунський у дослідженнях проблем сучасної освітньої системи розглядає питання самоосвіти педагога як одне з найважливіших для освіти ХХІ століття, він пропонує ієрархічну освітню "драбину" сходження особистості до все більш високих освітніх результатів. Отже, перспективи освітнього розвитку особистості мають таку структуру: менталітет (квінтесенція культури, найвища цінність освіти); культура (вищий прояв освіченості та професійної компетентності); педагогічна майстерність (комплекс властивостей особистості, що забезпечує самоорганізацію високого рівня професійної діяльності на рефлексійній основі); професійна компетентність (уміння людини реалізуватись у певній професійній сфері діяльності); освіченість (не лише знання, але й широкий кругозір); грамотність (отримання знань, умінь) [1, с.123]. Реалізація нової освітньої парадигми в Україні на рубежі століть викликала потребу в удосконаленні процесу педагогічної діяльності вчителя. Особливе значення надається проблемі взаємодії педагога із суб’єктами виховання, що передбачає досягнення позитивних результатів щодо поведінки, установок, позицій та особистісних якостей учнів. Зазначені положення є актуальними, оскільки в навчально-виховному процесі середньої загальної освіти стосунки між учителем та учнями із “суб’єкт-об’єктних" змінено на “суб’єкт-суб’єктні". Значною мірою це уможливлюється за умови володіння вчителем високим рівнем професійної компетентності. Отже, у сучасних умовах підвищується її значення у зв’язку з посиленням вимог до майстерності вчителя в аспекті здійснення впливу на особистість учня. Така постановка питання актуалізує проблему розвитку педагогічної майстерності вчителя у системі підвищення кваліфікації, стимулює процес розкриття і повного використання творчого потенціалу кожного сучасного вчителя-словесника, що визначається не лише умінням ефективно впливати на вихованців, а й навчити їх вчитися. Зазначені проблеми є підґрунтям для досліджень та реалізації ще однієї – аналізу специфіки педагогічної майстерності вчителя-словесника з метою всебічного дослідження сутності педагогічної майстерності вчителя зарубіжної літератури, що органічно пов’язано з ефективним викладанням предмета у школі. Отже, у чому полягають особливості професійної компетентності вчителя літератури? Питання педагогічної майстерності вчителя у педагогічній науці не нове. Вище призначення освіти, за розумінням К. Ушинського, є “вдосконалення розуму і серця, самоствердження, що сприяє життєвій активності, зміцнює віру в себе, вселяє бадьорість і радість, робить інтенсивнішим відчуття впевненості і щастя" [16, с.123]. Його послідовники, відомі вчені В.Стоюнін, В.Водовозов, В.Острогорський, Ф.Буслаєв, Х.Алчевська, Т.Лубенець були палкими пропагандистами мистецтва слова як засобу суспільного, громадянського і естетичного виховання [8, 45-46]. Учені-методисти, літературознавці М.Жулинський, Г.Гуковський, Е.Ільїн, Н.Волошина, Л.Мірошниченко, О.Пронкевич, Б.Степанишин, Е.Шаповалова присвятили свої дослідження актуальним проблемам методики викладання літератури, питанню вдосконаленню фахової компетентності вчителя-словесника [ 7;5;6; 8; 12;14;17]. На думку Г.Гуковського, справжній учитель літератури повинен мати такі якості і властивості: розвинену естетичну чутливість, високий рівень асоціативного мислення, відчуття краси поетичного відображення: "Він повинен відчувати художнє слово, матеріал і образ літератури всім своїм єством - думкою і слухом, уявою і фізичним, моторним (артикуляційним) чуттям, він повинен його бачити наскрізь, і тоді з надр слова, з глибини словесної споруди виникне для нього вся повнота ідеї" [3, с. 91]. Про високе покликання вчителя літератури знаходимо думки у педагогічній спадщині В. Сухомлинського. "Школа – це насамперед учитель. Особистість учителя - наріжний камінь виховання", – підкреслював педагог-новатор [15, с.198]. Він вбачав у вчителеві-майстрі непересічну, духовно багату, творчу людину, яка може "виражати себе як особистість, розкривати свій внутрішній світ перед людьми" [15, с.199]. Учитель літератури, вважав педагог, повинен відкривати перед своїми учнями незвичайний світ краси, надихати їх, спілкуватися з ними, допомагати дітям читати, пізнавати світ, переживати красу. Учитель - творець духовного світу юної особистості. І ще одну дуже важливу вимогу перед учителем літератури ставив В.О.Сухомлинський: в усьому бути творчим працівником – "уміти скласти сценарій літературного свята чи вечора, інсценізувати літературний твір, написати твір-мініатюру, залучити учнів до літературної діяльності" [15, с. 198]. Вважаємо, що в основі специфіки педагогічної майстерності вчителя літератури є особливості самого навчального предмета "Зарубіжна література", який передбачає вивчення літератури як мистецтва слова. Шкільна дисципліна „Зарубіжна література" органічно поєднує у собі закони науки і мистецтва. Складовою частиною системи сучасної загальної середньої освіти є дисципліни гуманітарного циклу, серед яких – і новий шкільний курс "Зарубіжна література". Надання цьому курсу в загальноосвітніх навчальних закладах статусу обов'язкового визначило його як унікальне явище не лише у вітчизняній, а і в європейській освітній галузі. Саме у процесі вивчення зазначеного предмета можливо найповніше реалізувати завдання гуманітарного виховання молоді, залучення її до багатств світової духовної культури, духовного і морального зростання особистості, естетичного виховання, зокрема - підготовки до життя в конкретному історичному соціокультурному просторі. Зарубіжна література у школі - свідчення нашої відкритості інтеграційному світові. На цьому наголосив академік М.Жулинський, зазначивши у своїй доповіді на Всеукраїнському семінарі методистів обласних (міських) інститутів післядипломної освіти, що введення нового навчального предмета "…потрібно для духовного збагачення, морального становлення. І цей відбір має здійснюватися дуже продумано, що можливо тільки на основі щонайширшої палітри розуміння понять "духовність" та "культура", котру й забезпечує, як на мене, курс зарубіжної літератури..." [5, с. 4]. Урок літератури в усі часи є основною складовою навчання і виховання культурної, розвиненої, інтелектуальної особистості. На нашу думку, скільки існує зазначений новий предмет, стільки триває і дискусія щодо специфіки уроку зарубіжної літератури, викладання самого предмета і, відповідно, ролі вчителя у цьому процесі. Наприклад, вчена Л. Мірошниченко вважає, що специфіка уроку літератури полягає у самій меті навчального курсу [7, с.51]. Прагнучи досягнути її, вчитель розуміє: літературі не можна навчити, однак можна дати знання, що допоможуть учням відкрити її, осягнути, зрозуміти, відчути. Узагальнюючи думки вчених щодо специфіки уроку літератури, робимо висновок, що більшість із них його специфіку вбачають у гармонійному поєднанні на уроці літературних знань і мистецтва, нормативних елементів і творчості. Проаналізуємо інші аспекти особливостей викладання дисципліни "Зарубіжна література". Розглядаючи теоретичні положення проблеми, важливо звернути увагу на принципи викладання предмета. Як саме необхідно трактувати твори світової класики, щоб уникнути застарілих поглядів, сприяти творчому розвитку особистості, поєднати естетичні та виховні потенціали художнього твору? Незважаючи на те, що ґрунтовні роботи українських вчених-теоретиків К.Шахової, Д.Затонського, Л.Мірошніченко, О.Ісаєвої, Д.Наливайка, Ю.Ковбасенка, Ж.Клименко, Є. Волощук та інших пропонують різні способи вирішення цієї проблеми, питання залишається й досі актуальним. Вивчення праць відомих методистів спонукає вчителів до осмислення нових, специфічних для цієї дисципліни принципів вивчення зарубіжної літератури у школі, а саме: нерепресивної свідомості, реабілітаційності, іманентності, країнознавства, контекстуального розгляду літературних явищ, репрезентативності, етнокультури, міжнаціонального підходу та інших. Вважаємо, що викладання зарубіжної літератури на основі зазначених підходів допоможе вчителю визначити власний спосіб реалізації мети і завдань предмета, а також реалізувати особистісний потенціал. Окрім цього, вивчення літератури у школі ґрунтується на дидактичних, літературознавчих та методичних принципах. Найважливішими є традиційні, яких дотримується вчитель-словесник (науковість, історизм, зв'язок навчання і виховання, доступність, посильність, спрямованість на розвиток учня, аналіз твору в єдності форми і змісту, взаємодія мистецтва і дійсності в естетичній свідомості учня, особистісний характер читацької та літературознавчої діяльності, зв'язок літератури із законами художнього мислення та ін.) і нові, які він повинен ще осмислити і реалізувати у власній діяльності, наприклад, "принцип нерепресивної свідомості", який за визначенням О.Пронкевича, є „не просто спосіб мислення, а модель поведінки, етична позиція, яка передбачає якісно інше ставлення до "чужого", "незвичайного", "нетрадиційного". Це не пасивна толерантність, а толерантність активна..." [12, с. 5]. Наступне, на що варто звернути увагу, – це питання методів і прийомів навчання у викладанні предмета. У методичній науці поки що немає єдиної класифікації методів навчання літератури взагалі, зокрема і світової. Творче використання наявних у класифікаціях методів і прийомів навчальної діяльності сприятиме організації вивчення зарубіжної літератури на науковій основі. Викладання світової літератури має спрямовували діяльність учнів на збагачення їх знаннями та уявленнями про світ і людину. Учитель у своїй роботі повинен орієнтуватися на естетично-гуманістичну сутність світової літератури, а також на розкриття втіленої у художньому творі концепції майстра слова. Варто зазначити, що проблему специфіки педагогічної майстерності вчителів зарубіжної літератури неможливо розглядати без урахування обізнаності педагогів з літературознавчою наукою, основні положення якої (закономірності відображення дійсності в художній літературі, розвиток різних засобів відображення життя, втілення їх у різних родах та видах художніх творів, принципи і шляхи аналізу художніх творів) потрібні як основа для наукового вивчення і розуміння зарубіжної (світової) літератури. До специфіки роботи вчителя-словесника необхідно також віднести роботу з перекладним текстом. Така робота потребує від вчителя спеціальних знань і умінь, насамперед знань методики роботи з перекладними творами (Л.Мірошниченко, Ж.Клименко та інші ). Вагомою у викладанні зарубіжної літератури є педагогічна майстерність учителя. С. Гончаренко в „Українському педагогічному словнику" дає таке визначення поняття „педагогічна майстерність" – „це характеристика високого рівня педагогічної діяльності. Критеріями П.м. педагога виступають такі ознаки його діяльності: гуманність, науковість, педагогічна доцільність, оптимальний характер, результативність, демократичність, творчість (оригінальність). П.м. ґрунтується на високому фаховому рівні педагога, його загальній культурі та педагогічному досвіді. Необхідними умовами П.м. є гуманістична позиція педагога й професійно значимі особистісні риси і якості" [2, с.251]. У підручнику "Педагогічна майстерність" І.Зязюна знаходимо таке визначення цієї дефініції: „педагогічна майстерність – це комплекс властивостей особистості, що забезпечує самоорганізацію високого рівня професійної діяльності на рефлексійній основі. До таких важливих властивостей належать гуманістична спрямованість діяльності вчителя, його професійна компетентність, педагогічні здібності і педагогічна техніка" [11, с.30]. Таким чином, на основі аналізу педагогічних праць робимо висновок, що педагогічна майстерність – це характеристика педагогічної діяльності, що здійснюється на високому рівні. Головною її ознакою є високий показник розвитку вмінь навчати дітей, безпомилково знаходити і розвивати в них задатки і нахили, формувати позитивні риси характеру. Аналіз теорії педагогічної майстерності, порівняння її з іншими видами творчої діяльності, спорідненої з професією вчителя (наукової, літературної, артистичної), дозволив виокремити найсуттєвіші компоненти у структурі педагогічної майстерності, якими є конструктивний, проектувальний, організаторський, комунікативний і гностичний. У нашому випадку, аналізуючи педагогічну майстерність вчителя літератури, її головною характеристикою визначаємо гуманістичну спрямованість. Беручи до уваги, що спрямованість особистості розглядається як її ідеали, інтереси, ціннісні орієнтації тощо, гуманістичну спрямованість учителя зарубіжної літератури роглядаємо як спрямованість на особистість іншої людини, утвердження словом і працею найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки й стосунків. Це є виявом професійної ідеології вчителя, його ціннісного ставлення до педагогічної діяльності, її мети, змісту, засобів, суб'єктів. Важливо також, щоб особистісна установка вчителя, його думки, прагнення, дії співвідносилися з головною метою виховання. Отже, педагогічна спрямованість особистості кожного вчителя багатоаспектна, її ціннісними орієнтаціями є наступні: на себе – самоутвердження (щоб бачили в мені кваліфікованого, вимогливого, справжнього вчителя); на засоби педагогічного впливу (програма, заходи, способи їх пред'явлення); на учня (дитячий колектив в актуальних умовах, його адаптація); на мету педагогічної діяльності (допомога школяреві в його розвитку як гуманістична стратегія). Основою педагогічної майстерності визнано професійну компетентність. Її сутність –знання предмета, методики його викладання, педагогіки і психології. Компетентність вчителя зарубіжної літератури полягає не лише в засвоєних знаннях, а на їх основі особистісно забарвленій усвідомленій системі, де є місце критичним поглядам, власним оцінкам. "Головне в житті не саме знання, а та гармонія, яка виявляється, коли знання добре вміщені в душі, та філософія, яка визначає людину, її світогляд", – вважає методист Б.Степанишин [14, с.69]. Отже, майстерність учителя літератури полягає в "олюднюванні", натхненності знання, яке не репродуктивно переноситься з книг в аудиторію, а висловлюється як власний погляд на світ. У такому разі можемо вважати, що вчитель володіє педагогічною свідомістю, досягненою на ґрунті професійних знань. Тому варто зауважити, що складність у набутті професійної компетентності для вчителя полягає і в тому, що професійне знання має формуватися водночас на всіх рівнях: методологічному, теоретичному, методичному, технологічному. Це потребує розвиненого професійного мислення, здатності добирати, аналізувати і синтезувати здобуті знання для досягнення педагогічної мети, уявляти технологію їх застосування, рефлексії. Ще одним вагомим елементом у структурі педагогічної майстерності визначено здібності до педагогічної діяльності. На основі досліджень В.Вернадського, Л.Виготського, Г.Костюка, А.Щербакова, Н.Кузьміної, М.Скаткіна, А.Леонтьєва та ін. можна виокремити такі провідні здібності до педагогічної діяльності: комунікативність; перцептивні здібності; динамізм особистості; емоційну стабільність; оптимістичне прогнозування; креативність. Наступною складовою педагогічної майстерності є педагогічна техніка як форма організації поведінки вчителя. Знання, спрямованість і здібність без умінь, без володіння способами дій не є гарантією високих результатів. Педагогічна техніка – це прийоми володіння собою (своїм організмом, настроєм, мовленням, увагою й уявою) і прийоми впливу на інших (вербальними і невербальними засобами). Таким чином, ураховуючи зазначене вище, визначаємо, що критеріями майстерності вчителя є доцільність (за спрямованістю), продуктивність (за результатами), діалогічність (за характером стосунків з учнями), оптимальність (за вибором засобів), творчість (за змістом діяльності). Варто звернути увагу й на таке: учитель зарубіжної літератури, крім знань із фаху, повинен бути добре обізнаним з інформацією, пов'язаною з іншими науками, а саме: з суспільних наук - формування вмінь мотивувати літературні явища історичним розвитком суспільства, соціальною боротьбою епохи, вести дискусію, аргументувати свою позицію під час диспуту; з наук літературознавчого циклу - аналізувати художній твір, інтерпретувати його, розкривати творчу історію твору, виявляти його місце в історії літератури та інше; з наук лінгвістичного циклу - вміння визначати роль літератури у розвитку мови й мовлення; володіти різними стилями мови, виявляти стилістичну своєрідність художнього тексту, проводити лінгвістичний аналіз тощо; з педагогіки, психології, логіки, естетики та щодо технічних засобів навчання тощо. Показником педагогічної майстерності вчителя вважаємо також творчий характер його професійної діяльності. Аналіз педагогічної літератури дозволяє зробити висновок, що у творчій педагогічній праці виокремлено чотири напрями діяльності вчителя: дослідницький (аналізувати педагогічні явища; спостерігати за учнями; вивчати їхні інтереси; аналізувати літературознавчі проблеми, художні твори, результати своєї праці; узагальнювати досвід кращих учителів країни і ін.); конструкторський (розробляти систему викладання предмета: методів, шляхів аналізу, вивчення біографії письменників, уроків, позакласних заходів, тощо); організаторський (проводити особисту навчально-виховну роботу з класним колективом і окремими учнями, реалізовувати складні плани, тощо); комунікативний (спілкуватися з учнями, батьками, колегами; оптимізувати навчально-виховний процес; виразно читати і розповідати, використовуючи наочність і технічні засоби навчання та ін.). Н.Волошина переконана в тому, що „за своїм творчим характером праця вчителя літератури наближається до праці письменника, художника, митця" [ 8, с. 16]. У зв'язку з зазначеним вище, Б.Степанишин наголошує, що вчитель-філолог повинен володіти такими знаннями і вміннями: - знати свій предмет досконало і викладати його захоплююче; - засобами рідної мови і художнього слова виховувати в учнів загальнолюдські та національні ідеали; - пов'язувати зміст літературної освіти учнів з сучасним життям; - здійснювати розвивальне навчання, ранню професіоналізацію, плекати філологічні здібності учнів; - керувати процесом осмисленого сприйняття літературного твору, стимулювати відчуття краси, позитивних емоцій; - на основі систематичного проведення самостійної роботи формувати в учнів уміння у сфері гуманітарної освіти; - усіляко заохочувати учнів до самоосвіти, самовиховання, до максимального духовного збагачення; - засобами художнього слова розвивати усне й писемне мовлення учнів, культивувати у вихованців прагнення постійно покращувати й збагачувати словник своєї мови, її нормативність, правильну орфоепію і мелодійність; - формувати національну свідомість; - у змісті творів, що вивчаються текстуально, акцентувати високі постулати християнської доброчинності [14]. Отже, специфіка навчального предмета "Зарубіжна література" передбачає, що учитель-філолог повинен мати специфічні здібності, знання, вміння, навички, а саме: - умінням ґрунтовно аналізувати та інтерпретувати текст; - умінням не тільки передати знання, а й вчити співпереживати; - здатністю викладати літературу як мистецтво слова; - здатністю розвивати в учнів на основі знань, засобами літератури здатності уявляти, співпереживати, розмірковувати, аналітично мислити, вивчене систематизувати та узагальнювати, а з часом навчитися ці вміння застосовувати повсякденно впродовж усього життя; - умінням дбати про відповідний настрій на уроці – це головна передумова успіху уроку літератури; - бути еталоном ерудованості у сфері багатьох гуманітарних та інших наук (Б.Степанишин: від філолога учні чекають універсальних знань – від політики аж до теорії й практики колекціонування); - знанням і використанням у викладанні літератури основи психології, соціології, краєзнавства, народознавства, майстерним володінням основами виразно-художнього читання, імпровізації, здібностями режисера, актора; - знанням інших видів мистецтва та використанням їх; - володінням новими педагогічними та інформаційними технологіями та доцільним використанням їх у процесі викладання літератури; - високим рівнем розвитку мовленнєвих та ораторських здібностей. Як узагальнення всього зазначеного вище, приєднуємося до твердження Є. Ільїна, який так визначає специфіку діяльності вчителя-словесника: "Творча манера вчителя-словесника – результат уміння знаходити свій шлях і свою майстерність на фундаменті особистості… Немає книги, яка була б цікавішою за словесника, який відбувся як особистість, професійно... словесник не лише провідник знань, а й творець мистецтва" [ 6, с. 168]. Таким чином, доходимо висновку, що діяльність вчителя літератури характеризується не лише певними, притаманними як і педагогу будь-якого іншого фаху, якостями і властивостями, а вимагає спеціальних здібностей, умінь, знань і навичок, що визначаються особливостями зарубіжної літератури як навчального предмета. | |
| Переглядів: 7824 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 3.5/8 |
Рекомендуємо інші статті
| Всього коментарів: 1 | |
|
| |
