| "Усі ми – діти своїх матерів" |
| Виховна година для учнів "Усі ми – діти своїх матерів" Мета: виховання в учнів любові до матері, Батьківщини. Обладнання: висловлювання видатних поетів, виконавців про матір; портрети; музичний супровід; українська вишита сорочка. Шануй батька свого й матір свою, щоб довшими дні твої були на землі. Кн. Вихід, 20, 12 Слово „мама” великеє, найкраще слово! Т. Шевченко Віддай усе, що взяв, і освятись. Не більше, ніж узяв, зумій віддати. Стоїть на видноколі світла мати – У неї вчись. Б. Олійник Усім, зо досягла я в пісні, завдячую тільки своїй добрій ненці. Ніна Матвієнко Єднаймося, братове українці, Бережімо й шануймо наших матерів І величну й святу матір нашу – Україну. М. Луків Звучить пісня „День матері”. Учитель. Шановні гості! Дорогі матері! Діти! Щасливі ми, що народилися й живемо на чудовій, багатій землі – у славній Україні. Тут жили наші прадіди. Тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини, одвічних добрих традицій, які ми сьогодні відроджуємо. Одна з найдавніших – свято Матері, що відзначається у другу неділю травня. Травень – це місяць Пречистої Дві Марії, яка благословила у хресну путь свого єдиного сина – Спасителя людства. До Матері Божої звертаються християни, просячи заступництва й допомоги. У травні люди висловлюють подяку материнській самопожертві й відзначають День Матері. Учениця. Відроджується Україна, а разом з нею свята, котрі були дорогими нашому народові. Вони є тими чистими джерелами, з яких людина живиться від першого свого подиху на цьому світі до останніх днів життя. Учень. Мати! Що може бути на світі прекраснішим, священним за це ім’я? Учениця. У нашім раї на землі Нічого кращого немає, Ніж тая мати молодая З своїм дитяточком малим... Крик немовляти у магнітофонному запису. Учень. Чуєте? Хто там? З дороги Мати іде молода, Сонячні очі вологі, Горда і рівна хода. Гляньте, яка величава, Скільки надії в очах: Сина, як щастя як славу В люди несе на руках. Ні, їй немає зупину! Їй поступається все. Знайте, майбутню людину Радісна мати несе. Скільки у серці любові, Квітне для неї земля... Звучить колискова. Учениця. Ти тільки вмієш солодко дрімати, Ти ще не знаєш, плач і сміх почім, А над колискою безсонна мати Дорогу виглядала твою вночі. Учень. У матерів є різні долі, В одної щастя, іншій – біль... Не скрізь гойдаються тополі, Буває й зимна заметіль. Звучить „Аве Марія” Шуберта. Учениця. Згадаймо сьогодні, як багато зробила для світу мама, жінка. Згадаймо терпіння й сльози тих матерів і жінок, що проводжали своїх дітей та чоловіків на численні війни, що вогняними смерчами проносились через українську землю. За тобою завше будуть мандрувати Очі материнські і білява хата. І якщо впадеш ти на чужому полі, Прийдуть з країни верби і тополі, Стануть над тобою, листям затріпочуть, Тугою прощання душу залоскочуть, Можна вибирати все на світі, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. Учень. Нелюдські випробування випали на долю українських матерів у чорні дні голодомору в 1932–1933 роки. Штучний голод убив 7 мільйонів осіб, з них – 3 мільйони дітей. І лунали над українською землею відчай і мука прокляття, й молитва за убієнним голодомором, і однією з них була молитва Катерини Мотрич. Учениця. Уривок з „Молитві за убієнних голодомором” Катерини Мотрич. Богородице! Матір наша небесна! Свято Покрово, покровителько роду святоруського! Куди ж ви всі відійшли? Чого ж залишили мою землю і нарід мій на поталу червоних дияволів? Чи ж не бачите криниці, повної українських сліз? Чи ж не бачите, що то не Україна вже, а велетенська могила? Де ж ви, сили небесні? І стояла вона, осліпла від горя, обдерта, сива, напівблаженна, мукою підпирала небо, моторошно роззиралася ати – Україна, на велетенському хресті розіп’ята. Учень. 1941–1945 роки. Україна в огні. Кривава битва з фашизмом забирає життя багатьох людей. Читання уривка з оповідання О. Довженка „Мати”. Учениця. „Два тижні ховала Марія поранених. Стерегла хату, годувала, а коли все вийшло, ходила по селу просити милостині. І ніхто не одмовив їй і не спитав нічого, хоч кожний про себе й догадувався про щось: не пішла б же Стояниха отак просить для себе. Та не судилося Марії вберегти дітей. Одного ранку наблизився раптом гарматний рев. У село ввалилася на відпочинок пошарпана в боях частина. Заметушилась, забігала німота, Марія глянула в хату: – Діточки! Йдуть! – Німці на порозі. – Що за люди? – Сини мої. – Брешеш. – Не брешу, а клянуся! – Обшукати хату! – Не трогайте, вони хворі... Поламані! Боже! – Гальт! Ваша мати? – Мати, – сказав Рябов. – Брешеш, комісаре! – та за зброю. Стала мати перед дітьми. Обох затулила. – Не дам! Бийте мене... Не дам, людоїди! Голубчики, не трогайте, не вовчиця ж вас родила, а людина, мати! – заплакала Стояниха. Через дві години зігнали німці на майдані усе село на очну ставку. Поставили Пшеницина і Рябова перед селом. Глянули вони на людей, ні одного знайомого обличчя навкруги. – Прощай, Урал, – прошепотів Пшеницин, поглянувши на друга. – Прощай... – Люди добрі, адже ж це мої діти, Василь і Іван! Погляньте-бо, хіба ж ви не взнаєте? – билася Стояниха, мов чайка об дорогу. – Кажіть же, що мої! Чого ж мовчите? И ж вам жалько їх признати? Людоньки! – благала мати німців і людей. Люди плакали й признали. Навіть староста й поліції не посміли сказати „ні”. Німецький офіцер ударив її з усієї сили в праву і ліву щоку. Марія впала додолу, як сніп. Упавши ниць додолу від удару по голові, вона тне скоро піднялася. Але вона чула, мов крізь сон, як гукали до неї Пшеницин і Рябов: – Прощайте, мамо! Спасибі! З вами і вмирати не страшно! – Зчинилась стрілянина. Вони лежали на снігу, обнявшись обоє. Марію взяли під руки і підвели до груші. – Не вішайте, не страміть мене. Не трогайте, недолюдки. Не торкайтесь до моєї шиї. І сама наділа. – Діти... – та й одділилась від землі. Незабаром село відбили наші. Довго лежав Василь на снігу коло груші. Ніхто не чув ні стогону, ні туги, ні скреготу зубів. Під самий уже ранок, коли до морозу скаменіло його серце і грізний гук возвістив зорю, Василь примовк, немов заснув од великої втоми. Потім, підвівшись з землі, він поцілував холодну материну руку. – Прощайте, мамо... Проходили дорогою на захід бойові загони. – Боєць Стоян! – Іду! – Що за женщина висить? – Мати! – Мати? – Мати, товариші, рідна моя мати! – Рота, сті-і-ій!.. Вперед, ма-а-а-арш! Перед нею проходило військо без шапок. Шанували материнство, ідучи до бою. Ревіли гармати. Сонце сніги червонило. Од гарматного реву обсипався іній, і казкові сніжинки падали на материнські розплющені очі”. Вічна слава Вашому імені, мамо Маріє, красоті Вашій... Учень. Перемога! Відбудова держави! Побудова нового суспільства! 1979 рік – Афганістан, куди т знов проводжала своїх синів і дочок. І молилася, молилася і день, і вночі, щоб діти повернулися живі і здорові із цієї кривавої бійні. 1986 рік – Чорнобильська трагедія страшним тягарем звалилася на твої плечі... Учениця. Сивіють від горя матері. Ніякою мірою не виміряти втрат, нічим не вилікувати незагойних ран материнської душі. Учень. До сина іздалеку мати ішла, Літ сорок дорозі трудній оддала – Сном вічним спочив під рудою плитою. На камінь могильний упала журбою – Під камінь лежачий вода потекла, Вода, яка ллялась гіркою сльозою.... Учениця. Низький уклін і наша скорбота матерям, чиї діти загинули у жорстокому вирі життєвих незгод. На світі добрих слів живе чимало, Та всіх добріше і ніжніш одне – Із двох складів простеньке слово „мама”, Й немає слів рідніших, ніж оце! Учень. Яке красиве, миле слово „мама”! Все на землі від материнських рук. Вона нас, впертих й дуже неслухняних, Добру навчила – вищій із наук! Учитель. Скільки не було б вам років, п’ятнадцять чи п’ятдесят, завжди потрібна мати, її ласка, її погляд. І чим більша наша любов до матері, тим світліше й радісніше життя. Не блукай між домами, Коли дома жнива, їдь частіше до мами, Поки мама жива. Пам’ятай, що не завше Ти застанеш її. Довгий шлях подолавши З міста в рідні раї. Може, в серці заниє Той могильний горбок, Та боргів не покриє Ті твій плач, ні вінок. Тож хай навіть громами Доля путь пролива, Все одно їдь до мами, Поки мама жива. Звучить пісня „Росте черешня в мами на городі”. Учениця. Пісенний образ матері – це живий храм, повен історичного смутку, жалю, страждань і нездійсненних, але вічних сподівань і надій. А надія лише одна: живіть, мамо! Учень. Я Вам вклоняюсь низько, мамо, За Ваші ніжні і невтомні руки, За те, що Ви завжди на цій землі, Приходите до нас в часи розлуки, За те тепло, за щедрість і турботу, Що нам віддаєте. Діти дарують квіти матерям. Учень. Український вишитий рушник... Без нього не обходилось і не обходиться жодне родинне свято. Рушник супроводжує людину від народження і до смерті. Мати дарувала синові у дорогу рушник, як оберіг від усього лихого, щоб нагадував він про рідну домівку, де на сила завжди чекають... Учениця. Його мені подарувала мати, Щоб я не смів ту землю забувати, Де їв хліб-сіль і знав солоний піт, І радості малі у отчім домів, І перші смутки, серцю невідомі, Із багрянцем зорі біля воріт. Виконується „Пісня про рушник”. Учень. Автор пісні, Андрій Малишко, говорив, що материнська пісня – то найсильніший гімн людини. „Два кольори” – ліричний роздум про материнську любов до дітей, про синівську вдячність, пошану до рідної матері. Учитель. Вишивка – чудова українська традиція. На чоловічій сорочці вишивався комір, маніжка, кінці рукавів. Вважалося, що вишивка на грудях захищає душу людини від руйнування, занепаду, а отже, умирання. Це давня українська традиція – протистояти злу красою. Ось що спонукало довгими зимовими вечорами вишивати, гаптувати одяг собі й своїм рідним, вкладаючи у вишиті узори найщиріші, найпотаємніші мрії й почуття. Виконується пісня „Два кольори”. Учениця. У народі вважають, що добрий дух матері не полишає опіки над дітьми навіть тоді, коли вже її на світі немає. Прослуховування „Пісні про матір” у виконанні Т. Повалій. Учень. Весняна радість в щебетанні птиць. Ти дорога нам, Україно-мати, За мирне небо й золото пшениць Сини твої зуміють постояти! Учениця. Ми День Матері святкуєм, Трьох ми славим і віншуєм: Це матір Божа, З нам допоможе, Це Україна – рідна батьківщина; Це жінка-мати, щоб життя дарувати! Учитель. Допоки на світі живуть батьки, навіть дорослі діти залишаються для них дітьми. Треба пам’ятати своє коріння. Ви теж станете батьками і відчуєте ті тривоги, які відчувають ваші батьки, матері. Ставтесь до них так. як би ви хотіли, щоб ваші діти ставилися до вас. Не забувайте їм говорити про свою любов, шануйте їх, допомагайте їм. І тоді ще довго зігріватиме вас мамина усмішка. Звучить пісня „День матері”. | |
| Переглядів: 985 | Рейтинг: 0.0/0 |
Рекомендуємо інші статті
| Всього коментарів: 0 | |