Урок. Українська мова – наш скарб Урок. Українська мова – наш скарб
Мета. Формувати розуміння того, що українська мова — наш скарб, без
якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава. Розширювати
знання про красу і багатство української мови. Ознайомити дітей з
українськими обрядами і звичаями. Пробудити почуття національної
гідності. Виховувати любов до рідної мови, рідного краю, його традицій,
почуття поваги до всього свого, українського, бажання розмовляти рідною
мовою.
Обладнання. Вишивані рушники, хліб, калина, малюнки герба, прапора
України, портрет Т.Г. Шевченка, плакати: «Без мови рідної, юначе, й
народу нашого нема», «Пісня — душа народу», «Кажуть, дитино, що мова
наша — солов'їна».
Хід заняття
(На сцену виходять ведучі хлопчик і дівчинка в українських
костюмах з хлібом і сіллю на вишиваному рушнику).
Дівчинка.
Добрий день вам, добрі люди!
Хай вам щастя-доля буде,
Не на день і не на рік,
А на довгий-довгий вік.
Хлопчик.
Гостей дорогих ми вітаємо щиро,
Стрічаємо з хлібом, любов'ю і миром.
Для людей відкрита хата наша біла,
Тільки б жодна кривда в неї не забігла.
(Під музику в зал заходять учні, одягнені в український одяг).
Вчитель. Шановні батьки, діти, гості, запрошуємо вас до нашої господи на
хліб та сіль, на слово щире, на бесіду мудру, на свято української мови.
Дівчинка. Батьківщина починається з батька і матері, з оселі, де ви
вперше побачили світ, з мови, якою розмовляють ваші батьки, з подвір'я,
по якому ви бігали, з села чи міста, з України, де ви народилися. А
Україна — це наша Батьківщина.
Хлопчик. У нашій світлиці сьогодні тепло і світло, то ж давайте
поговоримо про Україну, нашу рідну мову.
Україна — золота чарівна сторона. Земля рясно уквітчана, зеленню
закосичена. Скільки ніжних, ласкавих, поетичних слів придумали люди, щоб
висловити свою гарячу любов до краю, де народилися і живуть.
1-й учень.
Люблю тебе, моя Вітчизно мила,
Твої поля і небо голубе,
Бо ти дала мені малому крила,
Та як же не любить мені тебе!
2-й учень.
Люблю тебе я, мила Україно!
І все зроблю, щоб ти завжди цвіла.
Я буду вчитись в школі на «відмінно»,
Щоб мною ти пишатися могла!
3-й учень.
Люблю твої ліси, струмки, джерельця
І все-усе, що є в моїм краю!
Тепло долонь, і розуму, і серця
Я Україні милій віддаю!
4-й учень.
Україна моя починається
Там, де доля моя усміхається,
І, як небо, як даль солов'їна,
Не кінчається Україна.
5-й учень.
Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду мамо, горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.
6-й учень.
На землі великій
Є одна країна:
Гарна, неповторна,
Красна, як калина.
7-й учень.
І живуть тут люди
Добрі, працьовиті
І скажу, до речі,
Ще й талановиті.
8-й учень.
Землю засівають
І пісні співають,
На бандурі грають
І вірші складають.
Про ліси і гори,
І про синє море,
Про людей і квіти...
То скажіть же, діти,
Що це за країна?
Разом. Наша велика славна Україна!
(Учні виконують пісню «Це моя Україна»).
1. Зацвітає калина,
Зеленіє ліщина,
ліщина,
Степом котиться
Диво-луна.
Приспів:
Це моя Україна,
Це моя Батьківщина,
Що, як тато, і мама, одна. (Двічі)
2. Пролягають дороги У зелені діброви,
Що ростуть на початку села.
Приспів.
3. Річка Здвиж протікає, Бородянку вмиває,
Щоб була наймиліша вона.
Приспів.
4. Червоніє калина, І Опадає ліщина,
Осінь щедра прийшла й золота.
Приспів:
Це моя Україна,
Це моя Батьківщина,
Гріє серце і душу вона.
1-й учень.
Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її вічно живу і рову
І мову її солов'їну.
2-й учень.
Мій друже, брате,
Звертаюсь сьогодні до тебе
Мовою землі твоєї,
Мовою матері твоєї,
Народу твого мовою.
3-й учень.
Вся історія народу — в мові,
Мова — душа народу.
Позбавити народ рідної мови —
Це означає вбити народ.
4-й учень.
Слова летять у душу як лебідки
І пахнуть п'янко житом і росою,
Калиною, цілющою травою,
Вербички юної дівочою красою.
5-й учень.
Зневажати мову мамину — біда,
Котра пустими зробить наші душі
І ми нащадкам зможем передать
Лиш те, що корені калині сушить.
6-й учень.
Зневажати мову — зрадити себе,
А зрадників хто може поважати?
І стане чорним небо голубе,
Вмиратиме у муках рідна мова.
7-й учень.
О не згуби свого народу,
Безсмертна мово, рідна і терпка,
Ти є душа співучого народу
Що був і є, і буде у віках.
(Звучить пісня «Мова у серці народу», сл. Н.Красоткіної).
1. Неначе юна зоря світанкова,
Ти лісами, степами ідеш.
Українська чарівная мово,
Ти у серці народу живеш. (Двічі)
2. Мелодійна моя, промениста,
Як земля, твій багатий словник.
Українськая мово пречиста,
Ти ж у серці народу навік! (Двічі)
Українська прабатьківська мово,
До зірок через терни ідеш.
Рідна мово моя пелюсткова,
Ти у серці народу живеш! (Двічі)
Вчитель. Діти, ми не завжди собі уявляємо те, яке багатство є у кожного
з нас, його ми не завжди помічаємо, не завжди цінуємо. Але без нього ми
не можемо жити. Ви здогадались, що я маю на увазі.
Учні (хором). Це наша рідна мова!
Учень. Вона нам рідна, як мама і тато, як та земля, на якій ви
зростаєте. Бо це мова, яку ми всі чуємо змалку, якою ми промовили перші
слова. Ця мова зрозуміла і рідна всім нам. Бо без мови немає народу. І
так само, як у кожної людини є одна мама, так і мова рідна лише одна.
Людина може знати дві, три і більше мов, але рідною залишається
материнська мова.
Учениця. Рідна мова. І чується лагідний, теплий голос матері, яким вона
будить нас уранці. Хіба ще хтось вміє промовляти такі слова, як наші
українські мами? Адже цілий світ визначає, що українська мова — чудова,
мелодійна, багата.
Учень. Кожен народ гордий з того, що він має свою державу, свою мову,
волю і гарне життя у своїй країні. Кожен народ — патріот своєї країни,
він любить її, поважає ЇЇ закони і бореться за її незалежність і волю,
якщо того немає.
Учениця. А ми, українці, тільки зовсім недавно здобули свою
незалежність, а саме у 1991 році. Тепер у нас є свої держава, воля, своя
мова. І хоч як не глумились із нашої мови, принижували і забороняли і неглумились із нашої мови, принижували і забороняли і не
хотіли слухати і чути її мелодику звучання, а сьогодні вона
відроджується.
Учень. Бо й не змовкла в устах патріотів рідного слова, звучала в
народній пісні, бо люди берегли її як перлину, щоб колись заговорити нею
на повний голос. Яка ж вона чиста, гарна, багата і мелодійна наша
українська мова.
(Виконання пісні «Гоп, мої гречаники»).
1. Під припічком воду брала — гречаники
розчиняла.
Учинила у горшку та й не вдержу у мішку.
Приспів:
Гоп, мої гречаники, гоп, мої милі,
Учинила гречаники аж на три неділі. (Двічі)
Гречаники не вдалися, по всій хаті розлилися.
Не клади їх під плече, або юшка потече.
Приспів.
Приїхали паничі, гречаники у печі.
Приїхали капітани, гречаники похватали.
Приспів.
1-й учень.
Яка ж багата рідна мова!
Увесь чарівний світ у ній!
Вона барвиста і чудова,
І нищити її не смій!
2-й учень.
Вона про все тобі розкаже,
Чарівних слів тебе навчить,
Усе розкриє і покаже,
Як правильно у світі жить.
3-й учень.
В ній стільки слів, що й не збагнути!
І приказок, і порівнянь.
А мову знаючи, здобути
Ти зможеш просто безліч знань.
4-й учень.
То ж мову вчи і прислухайся
До того, як вона звучить.
І розмовляти так старайся,
Щоб всім її хотілось вчить.
5-й учень.
Вона ж у нас така багата,
Така чарівна, як весна!
І нею можна все сказати,
І найрідніша нам вона.
(Слухання грамзапису К. Мотрин «Молитва до мови»).
— Мово! Пресвятая Богородице мого народу!
З чорнозему, з любистку, м'яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з
дніпровської води, від зорі й місяця народна.
— Мово! Мудра берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду
нашого і тримає народ на небесному Олімпі волелюбності, слави і гордого
духу.
— Мово! Велична молитво, у своїй нероздільній трійці, що єси ти і
Бог Любов, і Бог Віра, і Бог Надія!
— Мово наша! Звонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі! Твої
джерела б'ють десь від магми, тому й вогненна така. А вночі купаються в
тобі ясні зорі, тому й ласкава така.
1-й учень.
Мово рідна, слово рідне!
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камінь має.
2-й учень.
Як ту мову можна забути,
Котрою учила
Нас всіх ненька говорити,
Ненька наша мила?
3-й учень.
От тому плекайте, діти,
Рідненькую мову
І учіться говорити
Своїм рідним словом.
4-й учень.
Доню, моя доню,
Синьоока зірко,
У житті буває
Солодко і гірко.
Як би не манили
Твої очі зваби,
Не посмій вчинити
Батьківщині зради.
5-й учень.
Не посмій забути
Маминої мови.
Нею квітне поле,
І гудуть діброви.
Можеш призабути,
Запах рути-м'яти,
Але рідну мову.
Мусиш пам'ятати.
6-й учень.
Можеш не впізнати
Голосу діброви,
Та не смій зректися
Маминої мови.
Бо як відречешся,
Кине тебе пісня,
Будеш ти без неї
Наче вишня пізня.
7-й учень.
Любіть свою мову й ніколи
її не забудьте в житті.
А хто свою мову забуде,
Той серце забуде своє.
8-й учень.
Вона, як зоря пурпурова,
Що сяє з небесних висот,
І там, де звучить рідна мова,
ам, де звучить рідна мова,
Живе український народ.
9-й учень.
Ну де ще є така чарівна пісня?
Серед яких на світі мов?
То серце від журби неначе стисне,
А то повіє радість і любов.
10-й учень.
Пісня українська!
Хто не був зачарований нею?
Вона натхненна, мелодійна,
Безмежна широтою і красою образів.
Пісні лунають над широкими ланами
І високими горами.
(Учень виконує на акордеоні українські народні пісні: «Ой, дівчино,
шумить гай», «Ніч яка місячна»).
Вчитель. Українська мова багата не тільки в піснях, а й у побуті. Хто не
був з вас в українській хаті? Кругом вишивки, скатертини, серветки і
рушники. Від сивої давнини і до наших днів, в радості й горі рушник —
невід'ємна частинка нашого побуту. З хлібом-сіллю на рушнику зустрічають
дорогих гостей. Ще й тепер у деяких селах жінки тчуть і вишивають
рушники. Проводжаючи сина в далеку дорогу, мати дарує йому рушник, як
оберіг від лиха.
(Учні виконують «Пісню про рушник», сл. А.Малишка, муз. П.Майбороди).
Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
І водила мене у доля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
Хай на ньому; цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов'їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
1-й учень.
Ми дуже славим весь наш край
І любим Україну:
її лани, зелений гай,
В саду ясну калину.
Символами України завджи були хліб, рушник та калина.
2-й учень.
Зацвіла в долині
Червона калина,
Ніби засміялась
Дівчина-дитина.
Любо, любо стало,
Пташечка зраділа
І защебетала.
3-й учень.
У полі калина, у полі червона
Хорошенько цвіте.
Ой, роде наш красний, роде наш прекрасний,
Не цураймося, признаваймося,
Бо багато нас є.
4-й учень. Кожна пора року дарує свою красу: весна — ніжні білі квіти,
осінь — червоні ягоди. Важко уявити сільське подвір'я, де б не ріс кущ
калини. У канадців — клен, в росіян — берізка, а в нас верба і калина.
5-й учень.
Перша квіточка — наша родиночка,
Друга квіточка — рідна сторона.
Так говориться в пісні про калиновий цвіт. На луках і узліссі можна
побачити цілі калинові гаї. Правду каже прислів'я: «Без верби і калини
нема України».
6-й учень. В народі кажуть: «Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною,
коли росте». Часто матері колихали своїх маленьких діток, сидячи під
калиною. А як потрібна була калина на весіллі! Коли випікали коровай, то
прикрашали його калиною.
(Учні виконують пісню «На калині», сл. А.М'ястківського).
На калині мене матижолихала,
Щастя-долі в чистім полі виглядала.
Ой калинонько червона, не хилися,
ися,
Від землі ти сили-соку-наберися.
Ті літа давно минули, відлунали,
Як мене гілля високе колихало.
Знов калина коло млина розквітає,
Мого рідного синочка убавляє.
Виростай же, мій синочку, мій соколе!
Тобі щастям колоситься; рідне поле.
Пролягла тобі на зорі путь орлина,
І в дорогу проводжає цвіт-калина.
1-й учень.
Слово рідне! Шум дерев!
Музика зір блакитнооких,
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між них левиний рев.
2-й учень.
Із слова починається людина,
Із мови починається людина,
Моя ласкава, мамина, єдина —
Щебече соловейко на весь світ.
3-й учень.
Бентежна, тополина, калинова
Не випита, не вибрана до дна —
Це наша українська рідна мова,
Немов бандури вічної струна.
4-й учень.
Моя земля — це гори темнолиці,
Навчили мови рідної мене
І підняли мене немовби птицю,
Під склепіння неба тихе і ясне.
5-й учень.
Може, десь земля є краща й вища,
А над нею небо золоте,
Та мені найкраща та, де вишня,
Там, де вишня мамина цвіте.
6-й учень. Ми живемо в Україні. У нашому краї багато народних танців.
Серед них відома «Полька». (Учні танцюють «Польку»). Вчитель. Ось
бачите, діти, яка багата і чудова українська мова. Вона, мов
кринична вода, яку черпаєш, а їй немає ні кінця, ні краю.
1-й учень.
Друзі шановні,
Матусі і тата,
Вдячні ми всім,
Хто прийшов на це свято.
2-й учень
Ми – українські – велика родина,
Мова і пісня у нас солов’їна.
Квітне в садочках червона калина,
Рідна земля для нас всіх Україна.
3-й учень
Розвивайся, звеселяйся, моя рідна мова!
У барвінки зодягайся, українське слово.
Колосися житом в полі, піснею в оселі,
Щоб на все життя з тобою ми запам’ятали,
Як з дитячої колиски мову покохали.
4-й учень.
Вже кінчилось свято
І прощатись нам пора.
Ми бажаємо Вітчизні
Разом. Щастя, миру, добра.
Урок. Українська мова – наш скарб
Мета. Формувати розуміння того, що українська мова — наш скарб, без
якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава. Розширювати
знання про красу і багатство української мови. Ознайомити дітей з
українськими обрядами і звичаями. Пробудити почуття національної
гідності. Виховувати любов до рідної мови, рідного краю, його традицій,
почуття поваги до всього свого, українського, бажання розмовляти рідною
мовою.
Обладнання. Вишивані рушники, хліб, калина, малюнки герба, прапора
України, портрет Т.Г. Шевченка, плакати: «Без мови рідної, юначе, й
народу нашого нема», «Пісня — душа народу», «Кажуть, дитино, що мова
наша — солов'їна».
Хід заняття
(На сцену виходять ведучі хлопчик і дівчинка в українських
костюмах з хлібом і сіллю на вишиваному рушнику).
Дівчинка.
Добрий день вам, добрі люди!
Хай вам щастя-доля буде,
Не на день і не на рік,
А на довгий-довгий вік.
Хлопчик.
Гостей дорогих ми вітаємо щиро,
Стрічаємо з хлібом, любов'ю і миром.
Для людей відкрита хата наша біла,
Тільки б жодна кривда в неї не забігла.
(Під музику в зал заходять учні, одягнені в український одяг).
Вчитель. Шановні батьки, діти, гості, запрошуємо вас до нашої господи на
хліб та сіль, на слово щире, на бесіду мудру, на свято української мови.
Дівчинка. Батьківщина починається з батька і матері, з оселі, де ви
вперше побачили світ, з мови, якою розмовляють ваші батьки, з подвір'я,
по якому ви бігали, з села чи міста, з України, де ви народилися. А
Україна — це наша Батьківщина.
Хлопчик. У нашій світлиці сьогодні тепло і світло, то ж давайте
поговоримо про Україну, нашу рідну мову.
Україна — золота чарівна сторона. Земля рясно уквітчана, зеленню
закосичена. Скільки ніжних, ласкавих, поетичних слів придумали люди, щоб
висловити свою гарячу любов до краю, де народилися і живуть.
1-й учень.
Люблю тебе, моя Вітчизно мила,
Твої поля і небо голубе,
Бо ти дала мені малому крила,
Та як же не любить мені тебе!
2-й учень.
Люблю тебе я, мила Україно!
І все зроблю, щоб ти завжди цвіла.
Я буду вчитись в школі на «відмінно»,
Щоб мною ти пишатися могла!
3-й учень.
Люблю твої ліси, струмки, джерельця
І все-усе, що є в моїм краю!
Тепло долонь, і розуму, і серця
Я Україні милій віддаю!
4-й учень.
Україна моя починається
Там, де доля моя усміхається,
І, як небо, як даль солов'їна,
Не кінчається Україна.
5-й учень.
Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду мамо, горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.
6-й учень.
На землі великій
Є одна країна:
Гарна, неповторна,
Красна, як калина.
7-й учень.
І живуть тут люди
Добрі, працьовиті
І скажу, до речі,
Ще й талановиті.
8-й учень.
Землю засівають
І пісні співають,
На бандурі грають
І вірші складають.
Про ліси і гори,
І про синє море,
Про людей і квіти...
То скажіть же, діти,
Що це за країна?
Разом. Наша велика славна Україна!
(Учні виконують пісню «Це моя Україна»).
1. Зацвітає калина,
Зеленіє ліщина,
ліщина,
Степом котиться
Диво-луна.
Приспів:
Це моя Україна,
Це моя Батьківщина,
Що, як тато, і мама, одна. (Двічі)
2. Пролягають дороги У зелені діброви,
Що ростуть на початку села.
Приспів.
3. Річка Здвиж протікає, Бородянку вмиває,
Щоб була наймиліша вона.
Приспів.
4. Червоніє калина, І Опадає ліщина,
Осінь щедра прийшла й золота.
Приспів:
Це моя Україна,
Це моя Батьківщина,
Гріє серце і душу вона.
1-й учень.
Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її вічно живу і рову
І мову її солов'їну.
2-й учень.
Мій друже, брате,
Звертаюсь сьогодні до тебе
Мовою землі твоєї,
Мовою матері твоєї,
Народу твого мовою.
3-й учень.
Вся історія народу — в мові,
Мова — душа народу.
Позбавити народ рідної мови —
Це означає вбити народ.
4-й учень.
Слова летять у душу як лебідки
І пахнуть п'янко житом і росою,
Калиною, цілющою травою,
Вербички юної дівочою красою.
5-й учень.
Зневажати мову мамину — біда,
Котра пустими зробить наші душі
І ми нащадкам зможем передать
Лиш те, що корені калині сушить.
6-й учень.
Зневажати мову — зрадити себе,
А зрадників хто може поважати?
І стане чорним небо голубе,
Вмиратиме у муках рідна мова.
7-й учень.
О не згуби свого народу,
Безсмертна мово, рідна і терпка,
Ти є душа співучого народу
Що був і є, і буде у віках.
(Звучить пісня «Мова у серці народу», сл. Н.Красоткіної).
1. Неначе юна зоря світанкова,
Ти лісами, степами ідеш.
Українська чарівная мово,
Ти у серці народу живеш. (Двічі)
2. Мелодійна моя, промениста,
Як земля, твій багатий словник.
Українськая мово пречиста,
Ти ж у серці народу навік! (Двічі)
Українська прабатьківська мово,
До зірок через терни ідеш.
Рідна мово моя пелюсткова,
Ти у серці народу живеш! (Двічі)
Вчитель. Діти, ми не завжди собі уявляємо те, яке багатство є у кожного
з нас, його ми не завжди помічаємо, не завжди цінуємо. Але без нього ми
не можемо жити. Ви здогадались, що я маю на увазі.
Учні (хором). Це наша рідна мова!
Учень. Вона нам рідна, як мама і тато, як та земля, на якій ви
зростаєте. Бо це мова, яку ми всі чуємо змалку, якою ми промовили перші
слова. Ця мова зрозуміла і рідна всім нам. Бо без мови немає народу. І
так само, як у кожної людини є одна мама, так і мова рідна лише одна.
Людина може знати дві, три і більше мов, але рідною залишається
материнська мова.
Учениця. Рідна мова. І чується лагідний, теплий голос матері, яким вона
будить нас уранці. Хіба ще хтось вміє промовляти такі слова, як наші
українські мами? Адже цілий світ визначає, що українська мова — чудова,
мелодійна, багата.
Учень. Кожен народ гордий з того, що він має свою державу, свою мову,
волю і гарне життя у своїй країні. Кожен народ — патріот своєї країни,
він любить її, поважає ЇЇ закони і бореться за її незалежність і волю,
якщо того немає.
Учениця. А ми, українці, тільки зовсім недавно здобули свою
незалежність, а саме у 1991 році. Тепер у нас є свої держава, воля, своя
мова. І хоч як не глумились із нашої мови, принижували і забороняли і неглумились із нашої мови, принижували і забороняли і не
хотіли слухати і чути її мелодику звучання, а сьогодні вона
відроджується.
Учень. Бо й не змовкла в устах патріотів рідного слова, звучала в
народній пісні, бо люди берегли її як перлину, щоб колись заговорити нею
на повний голос. Яка ж вона чиста, гарна, багата і мелодійна наша
українська мова.
(Виконання пісні «Гоп, мої гречаники»).
1. Під припічком воду брала — гречаники
розчиняла.
Учинила у горшку та й не вдержу у мішку.
Приспів:
Гоп, мої гречаники, гоп, мої милі,
Учинила гречаники аж на три неділі. (Двічі)
Гречаники не вдалися, по всій хаті розлилися.
Не клади їх під плече, або юшка потече.
Приспів.
Приїхали паничі, гречаники у печі.
Приїхали капітани, гречаники похватали.
Приспів.
1-й учень.
Яка ж багата рідна мова!
Увесь чарівний світ у ній!
Вона барвиста і чудова,
І нищити її не смій!
2-й учень.
Вона про все тобі розкаже,
Чарівних слів тебе навчить,
Усе розкриє і покаже,
Як правильно у світі жить.
3-й учень.
В ній стільки слів, що й не збагнути!
І приказок, і порівнянь.
А мову знаючи, здобути
Ти зможеш просто безліч знань.
4-й учень.
То ж мову вчи і прислухайся
До того, як вона звучить.
І розмовляти так старайся,
Щоб всім її хотілось вчить.
5-й учень.
Вона ж у нас така багата,
Така чарівна, як весна!
І нею можна все сказати,
І найрідніша нам вона.
(Слухання грамзапису К. Мотрин «Молитва до мови»).
— Мово! Пресвятая Богородице мого народу!
З чорнозему, з любистку, м'яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з
дніпровської води, від зорі й місяця народна.
— Мово! Мудра берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду
нашого і тримає народ на небесному Олімпі волелюбності, слави і гордого
духу.
— Мово! Велична молитво, у своїй нероздільній трійці, що єси ти і
Бог Любов, і Бог Віра, і Бог Надія!
— Мово наша! Звонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі! Твої
джерела б'ють десь від магми, тому й вогненна така. А вночі купаються в
тобі ясні зорі, тому й ласкава така.
1-й учень.
Мово рідна, слово рідне!
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камінь має.
2-й учень.
Як ту мову можна забути,
Котрою учила
Нас всіх ненька говорити,
Ненька наша мила?
3-й учень.
От тому плекайте, діти,
Рідненькую мову
І учіться говорити
Своїм рідним словом.
4-й учень.
Доню, моя доню,
Синьоока зірко,
У житті буває
Солодко і гірко.
Як би не манили
Твої очі зваби,
Не посмій вчинити
Батьківщині зради.
5-й учень.
Не посмій забути
Маминої мови.
Нею квітне поле,
І гудуть діброви.
Можеш призабути,
Запах рути-м'яти,
Але рідну мову.
Мусиш пам'ятати.
6-й учень.
Можеш не впізнати
Голосу діброви,
Та не смій зректися
Маминої мови.
Бо як відречешся,
Кине тебе пісня,
Будеш ти без неї
Наче вишня пізня.
7-й учень.
Любіть свою мову й ніколи
її не забудьте в житті.
А хто свою мову забуде,
Той серце забуде своє.
8-й учень.
Вона, як зоря пурпурова,
Що сяє з небесних висот,
І там, де звучить рідна мова,
ам, де звучить рідна мова,
Живе український народ.
9-й учень.
Ну де ще є така чарівна пісня?
Серед яких на світі мов?
То серце від журби неначе стисне,
А то повіє радість і любов.
10-й учень.
Пісня українська!
Хто не був зачарований нею?
Вона натхненна, мелодійна,
Безмежна широтою і красою образів.
Пісні лунають над широкими ланами
І високими горами.
(Учень виконує на акордеоні українські народні пісні: «Ой, дівчино,
шумить гай», «Ніч яка місячна»).
Вчитель. Українська мова багата не тільки в піснях, а й у побуті. Хто не
був з вас в українській хаті? Кругом вишивки, скатертини, серветки і
рушники. Від сивої давнини і до наших днів, в радості й горі рушник —
невід'ємна частинка нашого побуту. З хлібом-сіллю на рушнику зустрічають
дорогих гостей. Ще й тепер у деяких селах жінки тчуть і вишивають
рушники. Проводжаючи сина в далеку дорогу, мати дарує йому рушник, як
оберіг від лиха.
(Учні виконують «Пісню про рушник», сл. А.Малишка, муз. П.Майбороди).
Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
І водила мене у доля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
Хай на ньому; цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов'їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
1-й учень.
Ми дуже славим весь наш край
І любим Україну:
її лани, зелений гай,
В саду ясну калину.
Символами України завджи були хліб, рушник та калина.
2-й учень.
Зацвіла в долині
Червона калина,
Ніби засміялась
Дівчина-дитина.
Любо, любо стало,
Пташечка зраділа
І защебетала.
3-й учень.
У полі калина, у полі червона
Хорошенько цвіте.
Ой, роде наш красний, роде наш прекрасний,
Не цураймося, признаваймося,
Бо багато нас є.
4-й учень. Кожна пора року дарує свою красу: весна — ніжні білі квіти,
осінь — червоні ягоди. Важко уявити сільське подвір'я, де б не ріс кущ
калини. У канадців — клен, в росіян — берізка, а в нас верба і калина.
5-й учень.
Перша квіточка — наша родиночка,
Друга квіточка — рідна сторона.
Так говориться в пісні про калиновий цвіт. На луках і узліссі можна
побачити цілі калинові гаї. Правду каже прислів'я: «Без верби і калини
нема України».
6-й учень. В народі кажуть: «Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною,
коли росте». Часто матері колихали своїх маленьких діток, сидячи під
калиною. А як потрібна була калина на весіллі! Коли випікали коровай, то
прикрашали його калиною.
(Учні виконують пісню «На калині», сл. А.М'ястківського).
На калині мене матижолихала,
Щастя-долі в чистім полі виглядала.
Ой калинонько червона, не хилися,
ися,
Від землі ти сили-соку-наберися.
Ті літа давно минули, відлунали,
Як мене гілля високе колихало.
Знов калина коло млина розквітає,
Мого рідного синочка убавляє.
Виростай же, мій синочку, мій соколе!
Тобі щастям колоситься; рідне поле.
Пролягла тобі на зорі путь орлина,
І в дорогу проводжає цвіт-калина.
1-й учень.
Слово рідне! Шум дерев!
Музика зір блакитнооких,
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між них левиний рев.
2-й учень.
Із слова починається людина,
Із мови починається людина,
Моя ласкава, мамина, єдина —
Щебече соловейко на весь світ.
3-й учень.
Бентежна, тополина, калинова
Не випита, не вибрана до дна —
Це наша українська рідна мова,
Немов бандури вічної струна.
4-й учень.
Моя земля — це гори темнолиці,
Навчили мови рідної мене
І підняли мене немовби птицю,
Під склепіння неба тихе і ясне.
5-й учень.
Може, десь земля є краща й вища,
А над нею небо золоте,
Та мені найкраща та, де вишня,
Там, де вишня мамина цвіте.
6-й учень. Ми живемо в Україні. У нашому краї багато народних танців.
Серед них відома «Полька». (Учні танцюють «Польку»). Вчитель. Ось
бачите, діти, яка багата і чудова українська мова. Вона, мов
кринична вода, яку черпаєш, а їй немає ні кінця, ні краю.
1-й учень.
Друзі шановні,
Матусі і тата,
Вдячні ми всім,
Хто прийшов на це свято.
2-й учень
Ми – українські – велика родина,
Мова і пісня у нас солов’їна.
Квітне в садочках червона калина,
Рідна земля для нас всіх Україна.
3-й учень
Розвивайся, звеселяйся, моя рідна мова!
У барвінки зодягайся, українське слово.
Колосися житом в полі, піснею в оселі,
Щоб на все життя з тобою ми запам’ятали,
Як з дитячої колиски мову покохали.
4-й учень.
Вже кінчилось свято
І прощатись нам пора.
Ми бажаємо Вітчизні
Разом. Щастя, миру, добра.
|
