Сценарій виховного заходу
“І рушник вишиваний на
щастя на долю дала”
“І рушник вишиваний на щастя, на долю дала”
Мета: Ознайомити студентів із давнім символом слов’янських народів (і зокрема – українського) – вишитим рушником. Розкрити його красу, поетичність, чистоту. Прищеплювати учням цікавість до народних звичаїв, обрядів, пісень.
Виховувати в учнів почуття глибокої поваги до предків, своїх рідних і близьких, що несли до наших днів і зберегли глибину символу – вишитого рушника, що захоплює красою, історією, значенням.
Обладнання: Вишиті рушники, портрет Т.Г.Шевченка (вишитий), паляниця хліба на рушникові прикрашена калиною.
План і хід уроку
Вступне слово викладача.
Зараз – особливий час. Ми звертаємось до джерел народної творчості, до народних традицій. І як радісно усвідомлювати, що вони сьогодні оновлюються, оживають, і, мабуть, чим більше ми будемо їх знати, то можливо, життя наше буде більш радіснішим, духовно багатшим.
Сьогодні наш урок народознавства називається “І рушник вишиваний на щастя, на долю дала” (звучить грамзапис пісні А.Малишка “Рідна мати моя”. 2 куплети).
Викладач. Пісня ця зачаровує прекрасними словами поета А.Малишка і не менш прекрасною музикою Платона Майбороди. І захоплює вона уже не одне покоління людей, бо її мелодія, слова перегукаються з найріднішим, найближчим для кожної людини образом рідної людини – образом матері, яка дарує своєму сину, виряджаючи його в далеку дорогу життя – вишитий рушник, як символ материнського благоговіння, любові.
(Після цих слів діти разом з учителем співають 3 куплет пісні “Рідна мати моя”:
“...Я візьму той рушник,
простелю наче долю,
В тихім шелесті трав,
в щебетанні дібров.
І на тім рушникові
оживе все знайоме до болю:
і дитинство, й розлука,
й твоя материнська любов”.
Викладач. (Продовжує розмову, говорить, звертаючись до всіх присутніх на уроці). Ось сьогодні про рушник ми починаємо нашу розповідь. Учасниками нашої пошукової групи ми надаємо слово.
(За столом сидять студенти, що займаються пошуковою діяльністю).
1-й студент. Рушник на стіні, давній звичай. Не було, здається, жодної оселі, котру не прикрашав би рушник.
2-й студент. Рушник з давніх-давен був своєрідним обличчям оселі, відтак і господині. В тому, скільки і які були рушники, створювалась думка про жінку, її дочок. І завжди цінувалися рушники справжніми пошанувачами.
3-й учень. Вишитий рушник створював настрій, був взірцем людської працьовитості. З рушником ушановували появу немовляти в родині, виряджали в далеку дорогу батька, сина, чоловіка й коханого, шлюбували дітей, зустрічали рідних і гостей; проводжали людину в останню путь. Молодята на весіллі ставали на рушник. Про це співалося в давній українській пісні.
(Дівчата співають пісню “Ой, у лузі криниця стояла”).
4-й учень. Рушник і хліб – одвічні людські символи. Хліб на рушникові був в усі часи високою ознакою гостинності.
(Стук в двері. В аудиторію заходить бабуся Оксана у вишитій кофтинці, великій квітчастій хустині з китицями).
Бабуся. Щедрий вечір, добрим людям на здоров’я!
(Викладач запрошує бабусю пройти до столу, сісти. Бабуся дякує студентам, що запросили її на урок народознавства. Звертаючись до бабусі, дівчата просять розказати що-небудь про рушничок).
Бабуся. Еге, рушничок... Колись без рушника й заміж не виходили. Ось я пам’ятаю, як закохалась у свого Петра, то все думала не стільки про нього, як про скриню, в яку посаг складала. І все вишивала рушники.
Сорок – не сорок, як люди кажуть, а хоча б дюжина була – старостів пов’язати та світлицю прикрасити. А до цього ми знайомилися із своїми майбутніми женихами на вечорницях, на ігрищах.
Викладач. А ось дівчата заспівають пісню “Ой на горі два дубки”, яка відтворює цей момент у житті сільської молоді.
(Дівчата співають пісню. Після цього дівчина з пошукової групи продовжує).
Дівчина. У кожній родині, де підростала дівчина, скриня мала повнитись рушниками. Готувати рушники – означало дбати про дівочий посаг. До їх виготовлення привчали ще з юного віку.
5-й студент. Довгими зимовими вечорами дівчата мережили узори, і від того, якими вони виходили, скільки встигла дівчина їх вишити, складалась думка про її працьовитість, вдачу.
6-й студент. Рушниками часто хизувались, неодмінно показували придане. Якій матері не хотілося, щоб селом йшла добра слава про доньку із золотими руками. Дівчина, діждавшись сватів, висловлювала подяку матері обрядовою піснею: “Та спасибі тобі, моя ненько...”
7-й студент. Найпершою ознакою, коли приходили свати, було давати рушники. Якщо дівчина і її батьки бажали того, вони пов’язували молодого і сватів рушниками.
У своїх творах багато письменників і драматургів описували сватання. Пропонуємо нашим глядачам уривок з твору К.-Основ’яненка “Сватання на Гончарівці”.
(Студенти інсценують уривок на 5-8 хвилин).
8-ий студент. А якщо дівчина не хотіла дати згоди на шлюб, вони виносила гарбуз. Ось про такий випадок розповідає українська народна пісня “Мав я раз дівчиноньку”.
(Хлопці співають пісню під супровід баяна).
Викладач. І сьогодні зберігається традиція стати на рушничок під час весілля. Подивіться, діти, ще раз на рушник. Два кольори – червоний і чорний – найчастіше зустрічається на вишивках. І як співається в пісні “Два кольори”, червоне – то любов, а чорне – то журба.
Закінчуючи наш урок народознавства, хочеться подякувати вам, діти, за проведену клопітку роботу і побажати, щоб у вашому молодому житті більше переважав червоний колір – ознака любові, щастя, радості, благополуччя.
“А над світом українська вишивка цвіте”
Актовий зал прикрашений рушниками, виробами, вишивками. З одного боку сцени – стіл для ведучих, з іншого – дівчата в українському одязі.
Вечір починає його господарка.
Господарка: Добрий вечір, шановні! Наш вечір я хочу почати словами незабутнього Василя Симоненка.
Вигаптуй на небо райдугу-доріжку,
Простели до сонця вишивку-маніжку,
Щоб по тій доріжці з лебедями-снами
Плавати до щастя білими човнами.
Ведучий: Народне мистецтво, яке передавалося з покоління в покоління, століттями завжди було і є грунтом для спілкування людей, джерелом пізнання історії, культури, звідти ідуть витоки професіональної творчості. Традиційні пісня і танок, легенда і казка, малюнок і художнє ремесло стали національною основою сучасного народного мистецтва, пов’язаного з трудовою діяльністю людини, виготовленням речей, практично необхідних, зручних у користуванні й ошатних за формою та оздобленням.
Ведуча: З далекого минулого прийшло до нас і рукоділля – рук діло – життя, плетіння, в’язання, вишивання, різьблення, ткацтво тощо. І виникло воно з любові до рідної землі і батьківської оселі, зі спілкування з навколишнім світом та потреби не стільки бачити красу, а й творити її власними руками. Вишивання як вид мистецтва існує з незапам’ятних часів. Про вишивку згадується в Біблії та “Іліаді” Гомера. Нею, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Арабський мандрівник Х століття у своїх розповідях свідчить, що руси теж носили вишитий одяг.
Ведучий: То ж нехай хвилини, проведені у спілкуванні з найдавнішим видом українського народного мистецтва – вишивкою – будуть приємними для всіх вас.
Ведуча: Вишиванням споконвіку займалися жінки. Це чудово робила прекрасна Олена, винуватиця Троянської війни. Дар вишивання греки пов’язували з ім’ям мудрої богині Афіни. У середні віки вишивка стала улюбленим заняттям королев і принцес, придворних дам і черниць. У добу Відродження малюнки для неї робили Ботічеллі, Дюкер, Рафаель. Жаданою і дорогою гостею була вишивка і в селянській хаті. Ще “Домострой” радив жінкам займатися вишиванням, вважаючи, що це благотворно впливає на їх характер, виховуючи такі риси, як терпіння, вправність, майстерність, художній смак. Але ще в більшій мірі цей вид рукоділля відтворює душу і характер жінки, бо у вишивку вона вкладає свої почуття та мрії, щоб принести радість собі та людям.
Студентка: Вічна після барв і кольорів,
Неповторна музика натхнення!
Шепіт трав і шелест яворів,
І дзвінкі турботи сьогодення.
Хрестиком покладено в рядки,
Поспліталось, блиснуло веселкою
Ніжність материнської руки
Пісні ще весільної, веселої.
Дух народу в колір заплете,
Проросте і піснею, і цвітом.
А над світом, гляньте, а над світом
Українська вишивка цвіте!
(На сцені на столах запалюють свічки. Дівчата в укр. вбранні, тихенько наспівуючи вишивають.)
Ведуча: Готуючись вийти заміж, кожна дівчина, як правило, повинна була мати багато різних вишиванок. Більш заможні дівчата готували собі по 50-80, а іноді й понад 100 сорочок з тонко виробленого біленого полотна: для буденної роботи, свята, посагу, на весілля і навіть на смерть, тобто для потреб протягом усього життя.
Студентка: Візьму голку, клубок шовку,
Полотно біленьке,
Та й подамся у садочок,
Де сонце ясненьке.
У садочку подумаю,
Котру квітку рвати,
Щоб із неї добрий узір
Для вишивки взяти.
Красну рожу і гвоздиків
Букетик нарват,
І роботу любимую
Свою розпочати.
Ой, вишивки мої любі,
Я вас вишиваю,
Та про красу і про фарби
Думки не лишаю.
Де покласти слід рожеву,
А де ніжно-синю,
Щоб славила моя праця
Рідну Батьківщину,
Щоб сміялася сорочка
Файними квітками,
Щоб пишалась Україна
Своїми майстрами.
Ведучий: Дівчата змагались між собою в доборі візерунків, в загальній композиції елементів, орнаменту, в майстерності вишивання. Одягу був свого роду характеристикою майстерності. Поганою нареченою вважалася та дівчина, яка не володіла цією майстерністю змалку. В одній з народних пісень говориться: “Вона вміє шити-вишивати і гарних пісень співати”.
(Хор виконує українську народну пісню).
Ведуча: І під руками народних майстринь звичайний шматок домотканого полотна ставав справжнім витвором мистецтва.
(Під звуки української народної музики дівчата демонструють вишивки, виконуючи український танок).
Ведучий: Вся українська вишивка позначена благословенними знаками Води і Сонця. Сонце часто зображується восьмипелюстковою розеткою чи квіткою, а знак Води нагадує згорнутого вужа. Дві течії, що утворили земне життя, а тому їх треба розуміти як вологу материнську і вогняну батьківську енергію.
Ведуча: З глибин минувшини дійшли в орнаментах українських вишивок ці символи – Земля і Сонце, що поєднані з Водою, а разом становлять життєдайну Трійцю. Це знаки тих сил, без яких неможливе саме життя.
(Звучить українська пісня).
Ведучий: Вишитий рушник. Він стає першою сходинкою до щастя молодих, ним зустрічають гостей і прикрашають оселі. З давніх-давен це незмінний елемент побуту українського народу. Рушник оспіваний у піснях, думах, баладах.
Ведуча: Здається, про нього вже все відомо. Та ні. Тільки тепер, вивчаючи свою спадщину, дізнаємося, що різне призначення давало рушника різні назви: божник – для образів, подарунковий – для подарунку, утирач – для рук та обличчя.
Ведучий: Протягом багатьох віків у кожного народу виробляється певна методика виконання, колорит і характер орнаменту. Майже кожна область, кожний район, а часто й окремі села з покоління в покоління, від матері до дочки надавали перевагу тому чи іншому візерунку, барвам. Тому за кольором, орнаментом, способом розподілу орнаменту на виробах, фактурою вишивки можна визначити місце її виготовлення.
Господарка: Часто у вишивці використовувалися рослинні мотиви – дубове листя, виноградне гроно, а також зображення соловейка, голуба, півня, зозулі. Дуб і калина – мотиви, що найчастіше зустрічаються на сорочках. Калина – дерево нашого українського народу. У сиву давнину вона пов’язувалася з народженням Всесвіту, вогняної трійці: Сонця, Місяця, Зорі. (Демонструє рушник). Дуб – священне дерево, уособлювало Перуна – бога сонячної чоловічої енергії, розвитку, життя.
Ведуча: Ружа – улюблена квітка українців, її дбайливо плекали під вікнами хати, адже ця квітка нагадує Сонце. І тому пишні ружі розквітали на сорочках і рушниках багатьох областей України.
Ведучий: Стигле гроно і виноградне листя асоціюється з напоєними Сонцем днями, щедрими дарами осені, достатком, з насолодою життя. Сад-виноград – це життєва нива, на якій чоловік - сіяч, жінка - ростить і плекає дерево їхнього роду.
Ведуча: Ой, вийся, хмелю, вище моєї хати!
Ой, пусти мене, мати, погуляти.
Хміль – здавна улюблена в нашому народі рослина. Візерунки. що нагадують листя хмелю, відносимо до молодіжної символіки, бо вона несе в собі значення розвитку, молодого буяння.
Ведучий: Рушник – від слова “руш”, “вирушай” – стверджуються наші прабабусі. Як малина колисочка засівала у дитячу душу лагідність та теплоту, так і той шматочок полотна, що супроводжував у далеку мандрівку, мав оберігати чадо від усякого нещастя. Птахи – то символи людських душ. Розташовували їх при корені, в середині стовбура і віття, з обох боків дерева – Дерева життя. У філософському розумінні минулого, сучасного, майбутнього. Це свідчить про міцність та незнищенність роду.
Господарка: Співаймо славу життєдайному Сонцю, Україні. Вишиймо сорочку чи рушник на радість, на здоров’я! Не забуваймо вишити узор-оберіг. Спасибі вам, люди добрі, за вашу щирість, за вашу участь у нашому святі вишивки.
Хай щастить вам, люди добрі!
Хай пісня летить за обрій,
Щира дружба стане на рушник!
|
